Зірка в капцях

На краю тихого саду росло велике дерево. Це був дуб. У його круглому дуплі жила маленька сова Уля. Там були м’яка подушка, тепла ковдра і низенька поличка. На поличці лежала книжка з гарними малюнками. Щовечора Уля сідала біля віконця, дивилася на небо й тихенько казала: «Добрий вечір, зірочки! Як добре, що ви світите».

Одного вечора на небі з’явилася маленька зірка. Вона сяяла просто над дубом, наче весела крапочка. Уля помахала їй крильцем і відкрила книжку. На першій сторінці була намальована зірка в жовтих капцях. «Ой, яка кумедна!» — усміхнулася сова. Зірка на небі теж усміхнулася і спитала: «Улю, а можна мені послухати твою казку? Я дуже люблю малюнки».

«Звісно, можна!» — зраділа Уля. Вона поклала книжку біля віконця, щоб зірці було добре видно сторінки. Дуб легенько хитнув гілкою і сказав: «Я теж хочу слухати. Мої листочки будуть сидіти тихо». Сова почала читати про маленьку зірку, яка шукала м’які капці. Вона хотіла тихенько ходити по небу, щоб не будити сонних пташок у гніздечках.

Незабаром до дуба прийшов зайчик Тимко. У лапках він ніс подушечку. «Я почув казку. Можна і мені посидіти з вами?» — запитав він. «Авжеж! Для друга завжди знайдеться місце», — відповіла Уля. Дуб опустив товсту гілку зовсім низько. Тимко поклав на неї подушечку і зручно вмостився. Тепер усі могли бачити книжку, а зірка лагідно світила їм згори.

У казці зірка знайшла один капець біля місяця, а другого ніде не було. «Може, він під хмаринкою?» — припустив Тимко. Уля перевернула сторінку. Так і було! Під білою хмаринкою лежав другий жовтий капець. Усі тихенько засміялися. «Як добре, коли хтось допомагає шукати», — сказала зірка на небі. «А слухати разом теж дуже добре!» — додав дуб, лагідно погойдуючи зелені листочки.

Коли казка скінчилася, Уля закрила книжку. «Дякую за світло», — сказала вона зірці. «Дякую за місце», — сказав Тимко дубові. «Дякую за казку», — прошепотів дуб сові. Уля поглянула на друзів і усміхнулася. Кожен подарував щось просте: світло, затишну гілку, гарну казку чи свою увагу. І від цього звичайний вечір став дуже радісним. Вони домовилися завтра знову почитати разом.

Тимко обійняв дуб і пішов спати до своєї теплої хатинки. Уля сховала книжку на поличку та залізла під ковдру. Зірка залишила на її подушці маленьку світлу цяточку. Дуб тихо шелестів листям, наче співав колискову. «На добраніч, друзі», — прошепотіла сова й заплющила очі. Їй було тепло і спокійно. А високо в небі зірка ніби взула м’які капці й тихенько сяяла над сонним садом.